Про що була справа?
У цій справі йшлося про українську матір та її двох неповнолітніх дочок. У червні 2022 року сім’я отримала тимчасовий захист в Ірландії. Однак у серпні 2022 року вона знову покинула країну та повернулася до України.
У жовтні 2025 року мати разом із дітьми прибула до Німеччини. Трохи пізніше вони подали до відповідного управління у справах іноземців заяву на отримання дозволу на проживання відповідно до § 24 Закону про проживання (AufenthG).
Під час розгляду заяв орган встановив, що сім’я вже отримала тимчасовий захист в Ірландії. Після цього сім’я надала довідки, які підтверджували, що вони добровільно відмовилися від свого статусу захисту в Ірландії.
Незважаючи на це, імміграційна служба відмовила у видачі заявлених дозволів на проживання в Німеччині. Вона зажадала від сім’ї виїхати з країни та пригрозила депортацією до України. У відповідь на це заявниці подали позов та подали клопотання про розгляд справи в терміновому порядку до Адміністративного суду Касселя.
Позивачки стверджували, що вони добровільно відмовилися від захисту в Ірландії і більше не користуються пов’язаними з цим правами. Отже, не може бути й мови про одночасний захист у двох державах-членах ЄС. Крім того, сім’я тимчасово повернулася в Україну, а згодом знову втекла від війни.
Тимчасовий захист: що таке § 24 Закону про перебування (AufenthG)?
§ 24 Закону про перебування регулює питання тимчасового захисту біженців з України в Німеччині. Правовою основою для цього є так звана Директива Європейського Союзу про масовий приплив біженців.
Ця директива була вперше застосована після початку російського вторгнення в Україну у 2022 році. Вона покликана швидко надати захист людям, які втекли з України через війну, без необхідності проходити тривалу процедуру надання притулку.
Країни ЄС нещодавно продовжили термін дії тимчасового захисту до 4 березня 2028 року — однак тепер передбачено деякі винятки для українських чоловіків призовного віку.
Завдяки тимчасовому захисту українці мають право перебувати та працювати в Німеччині. За певних умов вони також отримують доступ до соціальних виплат, медичного обслуговування та освіти.
Тимчасовий захист регулюється спільними правилами Європейського Союзу. Тому виникає питання: чи зобов’язана Німеччина надавати тимчасовий захист, якщо особа вже отримала захист в іншій країні ЄС?
Яке рішення ухвалив суд?
Адміністративний суд Касселя відхилив клопотання сім’ї. Таким чином, позивачки не мали права на отримання дозволів на проживання в Німеччині відповідно до § 24 Закону про проживання (AufenthG).
Суд, щоправда, встановив, що мати та її доньки, в принципі, належать до категорії осіб, які потребують захисту. Вони є громадянами України, до початку війни проживали в Україні та були вимушені покинути свої домівки внаслідок російського вторгнення.
Однак вирішальним є те, що сім’я вже отримала тимчасовий захист в Ірландії. Тому, на думку суддів, Німеччина не зобов’язана видавати дозвіл на проживання відповідно до § 24 Закону про проживання (AufenthG).
На думку суду, відповідальність, як правило, завжди покладається на ту державу-член ЄС, яка першою надала особі тимчасовий захист. Крім того, тимчасовий захист (та пов’язані з ним права) не може діяти одночасно у двох державах-членах ЄС.
У цьому випадку особливо важливим було те, що сім’я добровільно відмовилася від статусу захисту в Ірландії. Заявниці стверджували, що одночасний захист у двох державах-членах ЄС неможливий, а тому їм має бути надано новий статус захисту в Німеччині.
Однак суд не поділив цю точку зору: добровільна відмова від захисту в Ірландії не означає, що Німеччина зобов’язана надати тимчасовий захист.
Повернення сім’ї до України також не призвело до інших наслідків. За результатами попереднього розгляду справи судом, це не стало підставою для виникнення нового права на тимчасовий захист у Німеччині.
Висновок: що це означає для інших заявників?
Це рішення має особливе значення для громадян України, які вже отримали тимчасовий захист в іншій країні ЄС і згодом планують продовжити подорож до Німеччини.
Адміністративний суд Касселя зазначає: право на тимчасовий захист у Німеччині не надається, якщо такий захист вже надано в іншій країні ЄС.
Згідно з рішенням суду, це стосується також тих випадків, коли відповідна особа добровільно відмовилася від попереднього статусу захисту, покинула першу державу-член і тим часом знову проживала в Україні.
Важливо: Рішення Адміністративного суду Касселя було ухвалено в рамках процедури термінового розгляду. Суд лише попередньо розглянув правову ситуацію. Крім того, інші адміністративні суди раніше частково по-іншому оцінювали обставини справи.
Тому особам, яких це стосується, слід ретельно перевірити, чи зберігається їхній статус захисту в першій країні ЄС або чи можна його поновити. Крім того, у кожному конкретному випадку можна з’ясувати, чи можливе отримання іншого дозволу на проживання в Німеччині .
