Про що була справа?
У цій справі йшлося про громадянина України, який після початку війни спочатку втік до Польщі. Звідти він кілька разів повертався до України для участі у волонтерській діяльності.
У Польщі чоловік отримав національну візу (візу категорії D), яка була дійсна до кінця листопада 2023 року. Уже в жовтні 2023 року він поїхав до Німеччини та подав до Управління у справах іноземців заяву на отримання дозволу на проживання відповідно до § 24 Закону про проживання (AufenthG) — тобто на отримання тимчасового захисту для біженців з України.
Імміграційна служба відхилила заяву. Причина: чоловік уже тривалий час перебував у безпеці в Польщі. На думку служби, його подальша подорож до Німеччини більше не пов’язана безпосередньо з війною. Отже, право на тимчасовий захист у Німеччині втрачається.
Чоловік оскаржив це рішення. Адміністративний суд Дармштадта спочатку задовольнив його позов. На це рішення орган влади подав апеляцію. Тепер рішення щодо цієї апеляції ухвалив Адміністративний суд Гессена.
Контекст: Що стоїть за статтею 24 Закону про перебування?
Незабаром після початку російської агресії в лютому 2022 року Європейський Союз запровадив спеціальний режим надзвичайних обставин: тимчасовий захист для біженців з України на підставі так званої Директиви про масовий приплив біженців. У Німеччині це положення реалізується відповідно до § 24 Закону про перебування (AufenthG).
По суті це означає: особи, на яких поширюється дія Директиви про масовий приплив біженців, можуть отримати тимчасовий захист у будь-якій країні-члені ЄС. Наразі цей захист діє до 4 березня 2027 року.
З тимчасовим захистом пов’язані важливі права. До них належать, наприклад, дозвіл на проживання, доступ до ринку праці, освіти та соціальних послуг, а також до медичного обслуговування. За певних умов можливе також возз’єднання сім’ї.
Однак на практиці часто виникає питання: що робити, якщо біженці з України приїжджають не безпосередньо до Німеччини, а спочатку перебувають в іншій країні ЄС? Саме це питання було в центрі уваги під час судового засідання.
Яке рішення ухвалив суд?
Адміністративний суд Гессена відхилив скаргу органу влади. У постанові роз’яснюється: лише через те, що особа тривалий час перебувала в іншій країні ЄС, вона не втрачає автоматично право на тимчасовий захист у Німеччині. Вирішальним є те, чи отримала ця особа в іншій країні ЄС дозвіл на проживання, який можна порівняти з тимчасовим захистом відповідно до Директиви про масовий приплив біженців.
Суд обґрунтовує це так: із статусом біженця пов’язані певні права, зокрема доступ до роботи, соціальних виплат та медичного обслуговування. Якщо особа вже має цей статус в іншій країні ЄС, ці права, як правило, повинні реалізовуватися лише там.
І навпаки: якщо такий статус захисту не було надано в іншій країні ЄС, право на нього може зберігатися в Німеччині.
У даному випадку чоловік, щоправда, мав візу категорії D у Польщі. Однак суд встановив, що ця віза не є еквівалентом статусу захисту відповідно до § 24 Закону про перебування. Тому його право на тимчасовий захист у Німеччині залишилося в силі.
Тимчасовий захист не може надаватися одночасно в декількох країнах
Імміграційна служба стверджувала, що чоловік приїхав до Німеччини не через війну. Через його тривале перебування в Польщі зв’язок із війною було порушено. Тому він не має права на тимчасовий захист.
Суд висловив іншу думку. Він чітко зазначив: війна була причиною, через яку чоловік покинув Україну. Цього, як правило, достатньо для отримання права на тимчасовий захист відповідно до Директиви про масовий приплив біженців.
Однак важливо зазначити: суд не стверджує, що українські біженці можуть одночасно отримувати однаковий захист у кількох країнах ЄС. Якщо особа вже отримала в іншій країні ЄС дозвіл на проживання, який можна порівняти із захистом згідно зі статтею 24 Закону про проживання, право на такий захист у Німеччині може бути втрачено.
Висновок: що це означає для біженців з України?
Це рішення має особливе значення для українських біженців, які після початку війни спочатку перебували в іншій країні ЄС, а згодом переїхали до Німеччини.
У цьому рішенні чітко зазначено: попереднє перебування в іншій країні ЄС не призводить автоматично до втрати права на тимчасовий захист у Німеччині.
Набагато важливішим є те, який статус проживання мала ця особа в першій країні ЄС.
Суд роз'яснює:
- Право на захист у Німеччині зберігається, якщо в першій країні ЄС не було надано статусу захисту відповідно до Директиви про масовий приплив біженців.
- Право на захист у Німеччині може бути скасоване, якщо в першій країні ЄС було видано дозвіл на проживання з аналогічними правами (як передбачено Директивою про масовий приплив біженців / § 24 Закону про проживання).
Для українських біженців це означає: тим, хто приїжджає до Німеччини після тривалого перебування в іншій країні ЄС, слід ретельно перевірити, який статус вони мали там.
Крім того, це рішення свідчить про те, що державні органи не мають права відхиляти заяви в цілому лише на тій підставі, що особа раніше тривалий час перебувала в іншій країні ЄС. Вирішальним фактором завжди є конкретний статус перебування в першій країні ЄС.
