Контекст: Чому ЄС хоче змінити систему репатріації
У Європейському Союзі наразі діє безліч різних національних правил щодо випадків, коли особи без дозволу на проживання змушені покинути територію ЄС. Хоча існує спільна директива ЄС від 2008 року, вона залишає державам-членам значну свободу дій щодо її впровадження. Через це процедури в окремих країнах часто відрізняються одна від одної.
За даними ЄС, ці відмінності призводять до того, що процедури тривають довго або взагалі не виконуються. Крім того, часто трапляється, що після ухвалення рішення про репатріацію особи продовжують подорож до іншої країни ЄС. Там процедура часто починається спочатку.
За даними Європейської комісії, лише близько 20 відсотків осіб, які зобов’язані виїхати, насправді залишають ЄС. Комісія вважає це однією з головних проблем європейської міграційної політики. На її думку, ефективна система надання притулку може існувати лише за умови, що депортації та репатріації дійсно здійснюються.
Тому ЄС планує провести ґрунтовну реформу. Мета полягає у створенні єдиної системи, яка функціонуватиме однаково у всіх державах-членах. Ця реформа є частиною Міграційного пакту ЄС, який було ухвалено ще у 2024 році і який має на меті реорганізувати всю систему надання притулку та міграції.
Про що сьогодні проводиться голосування?
Сьогодні депутати вирішують не щодо самого закону, а щодо того, чи слід розпочинати офіційні переговори з Радою ЄС. Відповідальний комітет з питань громадянських свобод висловився за це ще на початку березня.
Однак кілька партій висловили вимогу, щоб це питання було винесено на голосування всього парламенту. Тому зараз відбудеться голосування на пленарному засіданні. Якщо більшість проголосує «за», ще того ж дня можуть розпочатися перші переговори з чинним головуванням у Раді.
Короткий огляд найважливіших змін
Реформа передбачає низку нових правил, які суттєво змінять порядок депортації та репатріації з ЄС.
Єдині правила в ЄС: завдяки реформі рішення про депортацію, прийняті однією державою-членом, будуть діяти й в інших країнах. Це означає: якщо особу зобов’язано покинути територію однієї країни ЄС, це рішення може бути виконано й в іншій державі-члені. Це має запобігти тому, щоб особи, які зобов’язані виїхати, продовжували подорож і процедури доводилося розпочинати знову й знову.
Більше обов’язків щодо співпраці: Крім того, громадяни третіх країн повинні бути зобов’язані в більшій мірі співпрацювати під час їх репатріації. Це, зокрема, передбачає підтвердження своєї особи, допомогу в отриманні документів та забезпечення можливості зв’язку з органами влади. Ті, хто не співпрацює, повинні розраховувати на більш суворі заходи, такі як несприятливі наслідки в ході процедури, подовження терміну заборони на в’їзд або обмеження у наданні соціальної допомоги.
Прискорення процедур депортації: Крім того, реформа має забезпечити прискорення процедур повернення. Пріоритет, як і раніше, надаватиметься добровільному виїзду. Водночас депортації мають здійснюватися більш рішуче, якщо особи не виїжджають добровільно.
Можливість ув’язнення: Реформа також передбачає більш суворі заходи для забезпечення депортації. За певних умов передбачається можливість ув’язнення осіб, які зобов’язані виїхати з країни, — наприклад, якщо існує ризик, що особа ухилиться від процедури. Запланований максимальний термін ув’язнення може становити до 24 місяців, а в окремих випадках — і більше.
Центри повернення за межами ЄС: Новим є також можливість ширше організовувати повернення через треті країни. ЄС має намір створити так звані «центри повернення» за межами ЄС. Там особи будуть тимчасово розміщуватися під час підготовки до їхнього повернення. Згідно з пропозицією, обов’язковою умовою є дотримання в цих країнах основних прав людини.
Заборони на в’їзд: Запропонований закон також передбачає заборони на в’їзд — наприклад, у разі депортації особи, перевищення терміну добровільного виїзду або наявності загрози безпеці. Максимальний термін становить до десяти років, а в окремих випадках — і більше.
Два шляхи повернення: добровільний виїзд та примусове виселення
Реформа чітко розрізняє дві форми повернення: добровільний виїзд та примусове виселення.
У разі добровільного виїзду встановлюється термін, протягом якого особа повинна самостійно покинути територію ЄС. Зазвичай цей термін становить до 30 днів, але в окремих випадках його можна продовжити, наприклад, з сімейних причин.
Депортація відбувається, якщо цей термін не дотримано або якщо є певні інші підстави. До них належать, наприклад, відмова співпрацювати, подальша подорож до іншої країни ЄС або міркування безпеки. Мета полягає в тому, щоб заохотити добровільний виїзд, використовуючи депортацію як чіткий запобіжний захід.
Що означає ця реформа для осіб із нестабільним статусом проживання
Для осіб, які шукають притулку, та інших громадян третіх країн, які не мають права на проживання, ця реформа може принести відчутні зміни, якщо її буде ухвалено.
У майбутньому процедури можуть проходити швидше, а депортації — здійснюватися більш послідовно. Водночас посилюється тиск на осіб, яких це стосується, з метою спонукати їх до активної співпраці з органами влади.
Крім того, завдяки запланованому визнанню судових рішень на всій території ЄС стане складніше уникнути судового розгляду шляхом переїзду в іншу країну.
Водночас ЄС наголошує, що основні права мають і надалі залишатися під захистом. До них належать, зокрема, право на індивідуальний розгляд справи, захист від депортації до небезпечних країн, а також спеціальні положення щодо дітей та інших осіб, які потребують захисту.
Що тепер буде?
Сьогоднішнє голосування насамперед вирішить лише те, чи розпочнуться переговори. Сам закон ще не ухвалено.
Якщо парламент схвалить цей проект, розпочнуться переговори між парламентом і Радою. Лише після досягнення згоди між обома сторонами реформа може бути остаточно ухвалена.
